Синевирська рада » Іван Мокрянин: бокори почав сплавляти з 17-ти років …
СИНЕВИРСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
photography
НОВИНИ
Життя громади
10 Вересня 2018
ДУХ ТВОРЧОСТІ Й СТАРОВИНИ ВИТАЄ У МАЙСТЕРНІ ВАСИЛЯ ШИНДРИ

У січні минулого року на міжгірську Верховину прилетіла світла й радісна новина: уродженцю Синевира, талановитому майстру пензля Василю Шиндрі Указом Президента держави …

Життя громади
10 Вересня 2018
Заслуженому художникові України – Шиндрі Василю Васильовичу – 60!

Синє небо, синій вир, сині гори, Синевир! – проїжджаючи Міжгірщиною, у підсвідомості самі по собі римуються поетичні рядки, а душа проситься у …

Життя громади
27 Травня 2018
Закарпатський дзен: чотири місяці без зв’язку, удвох із коровою

Із екзотичних подробиць побутування закарпатців у так званих «літниках».   На Закарпатті горяни досі по-прадідівськи літують у горах. Живуть у так званих …

Життя громади
17 Квітня 2018
Вийшла книжка спогадів про Сятиню Михайла Луковича

5 квітня минув рік, як передчасно пішов з життя Сятиня Михайло Лукович. До роковин його смерті вийшла друком книга, присвячена його світлій пам’яті. …

Іван Мокрянин: бокори почав сплавляти з 17-ти років …

Відійшла у минуле давня справа бокорошів. Уже понад 60 років у Карпатах не сплавляють деревину річками. Важкий і ризикований труд горян замінила потужна техніка ще на початку 50-х років. Втім, інтерес до тепер вже екзотичної професії не вщухає. Тож не дивно, що у планах – відбудова Музею лісу і сплаву на Чорній ріці.

Як насправді проходив сплав деревини невдовзі зможемо дізнатися лише з музейних експозицій, книжок чи фільмів.

Та є ще серед живих справжній бокораш – Іван Мокрянин з Синевира, що на Закарпатті. Зараз йому 87 років. Бокори почав сплавляти з 17 років, бо був сильним і мужнім хлопцем.

«Небезпечна то була робота, але весела, – лаконічно констатує Іван Ілліч, пригадуючи молоді роки. – Я ніколи не боявся води. А вона під час сплаву нерідко хлине аж за шию».

Сплав – непростий процес. Спочатку заготовляли деревину, ризами (жолоби для спуску деревини з лісосіки до водозбірника) спускали в портош (місце, де сортували деревину і зберігали протягом зими), а потім формували бокор.

Перед його виготовленням велися підготовчі роботи. Сплавники ручними свердлами робили наскрізні отвори в колодах, виготовляли гужовки (спеціально висушені гілки ліщини спочатку парили у гарячій воді, потім закручували, ліщина ставала твердішою і утворювалась гужва). Ними скріплювали колоди в плотах, витісували весла-опальчини.

Іван Мокрянин розповідає, що з Чорної ріки разом зі ще трьома своїми колегами, сплавляв бокори до Колочави, а там їх змінювали інші плотогони. Так деревина потрапляла на південь Закарпаття. Але найнебезпечнішою ділянкою сплаву був відрізок Чорна ріка – Колочава.

«Не один бокораш загинув між хвилями холодної гірської річки, – каже Іван Ілліч. – Були два смертельно небезпечні місця: під флудером і в урочищі Гуки. Пройшовши їх, на душі ставало спокійніше».

Бокораськими селами були Синевирська Поляна і Синевир. Зараз Іван Мокрянин чи не єдиний живий бокораш, який, хоч і в похилому віці, але добре пам’ятає ті часи і радо ділиться своїми спогадами.

Юрій БАБІЧИН