Синевирська рада » Музей лісу і сплаву
СИНЕВИРСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Музей лісу і сплаву
Кількість переглядів: 532
29 Квітня 2017

museum_greblyaЛіс – багатство, краса і гордість Карпат. Ним вкрита майже половина Закарпатської області.

У давні часи основним заняттям жителів гірських районів були лісові промисли. Ліс не лише годував їх, але й обігрівав, захищав  від лихих нападників. З дерева зводили житло, господарські будівлі, виготовляли засоби транспорту, знаряддя праці, предмети побуту (миски, ложки, діжки, столи, лавиці, шафи, мисники тощо).

Серед пам’яток народного будівництва на особливу увагу заслуговує дерев’яна гребля на річці Чорній Ріці – унікальна технічна споруда 19 ст., що використовувалася для сплаву лісу, зв’язаного у плоти-бокори.

Її спорудження було зумовлено тим, що перед промисловцями постала проблема транспортування деревини. Оскільки найдешевшим способом був її сплав по річці, то в цих місцях було вирішено побудувати греблю.57954265

Оригінальна споруда разом із іншими будівлями, а також знаряддями праці та побуту лісорубів, сплавників лісу – бокорашів, стали експонатами Музею лісу і сплаву, який був створений в далекому 1976 році.

Утім через страшну осінню повінь 1998 року греблю було зруйновано, і на її місці залишилася лише маленька її частина. Експонати, які вдалося врятувати, збережені в музеї, що знаходиться в будівлі НПП «Синевир», за адресою: с. Синевир, ур. Остріки.

museumnppДо осені 1998 року Чорну Ріку перегороджала величезна дерев’яна гребля, збудована в середині 19 ст. Вона являла собою складний комплекс будівельних конструкцій, технічних вузлів та механізмів. Її довжина складала – 80 м, ширина – 5,5 м, висота від днища джо річкового дна 3,5 м.

На греблі були збережені підйомні механізми, які піднімали ворота, щоб відкрити шлях плотам. Поряд з основними воротами були малі, крізь які пропускали воду, регулюючи її рівень у річці під час сплаву.

Сам підйомний механізм являв собою вузеньку драбину з товстими боковинами, з’єднану з воротами. Дерев’яним важелем підважували щаблі драбини і поступово піднімали ворота. Такі підйомні механізми були поширені у 18 ст.

Були на греблі й підйомні механізми 20 ст., що складалися з металевих шестерень, з допомогою яких основні ворота (флудер) відкривали залізною штангою, чіпляючи її за кільце.

Підпирали греблю дві основні опори, побудовані як і сама гребля, за принципом «скрині» – коробки з горизонтально викладених колод, засипаних камінням. Опори були побудовані за течією перпендикулярно до греблі, по обидва боки основних воріт, крізь які випускали плоти-бокори. Опори виконували подвійну функцію: підпирали греблю та спрямовували бокори  потрібному напрямку.

Одразу за греблею дно ріки було викладено суцільними дерев’яними настилами у вигляді трьох величезних сходинок. Вони приймали перший удар води, а також пом’якшували силу удару бокора об дно ріки і запобігали утворенню ям на виру.

Трохи нижче греблі було збудовано міст. Перед ним знаходилася невеличка дерев’яна шестигранна будка сторожа-вороташа. Під час сплаву вороташ слідкував за дотриманням порядку, не пускав посторонніх на територію сплавних робіт. Поблизу моста вздовж правого берега була споруджена війдбійна стінка-шнайдер, що приймала перший боковий удар бокора об берег і спрямовувала його вниз за течією.

Береги Чорної Ріки нижче греблі були укріплені суцільними дерев’яними опорами – зрубами-ціброванками. Такі зруби були збудовані вздовж всієї Чорної Ріки, а також ріки Тереблі аж до села Колочави у всіх містах, де річка робить повороти або розмиває береги. Бокори сплавляли по Чорній Ріці та Тереблі до селища Буштина, де Теребля впадає в Тису. Далі деревина прямувала до села Вилока, звідти в Угорщину і там з приймальних пунктів її відправляли за призначенням. Були випадки, коли бокори сплавляли аж до Чорного моря, де деревину купляли кораблебудівники.

Водойма, яка була утворена внаслідок загати ріки, мала довжину 2 км і ширину 300 м. Вона забезпечувала одноразовий сплав 40-50 бокорів.

567dscПліт-бокор, як правило, складався з трьох частин-табл, прив’язаних одна за одною. На носі першої правлячої табли було два–три широких рульових весла-опальчини, які закріплювалися в кочетах на попередній колоді. Іноді прикріплювали й четверту таблу, але сплавляти такий бокор було складно і на це відважувалися найбільш досвічені й сміливі плотогони-бокораші.

На один пліт в середньому йшло близько 50 кубометрів лісу. В оcновному сплавляли хвойні породи.

Сплав лісу по ріках Закарпаття проводили з незапам’ятних часів. У минулому це був найзручніший спосіб доставки деревини, який не вимагав великих затрат.

Сплавляли плоти-бокори найчастіше навесні. У верхів’ях річок будували невеликі греблі із шлюзами. Вони затримували весняні паводкові і дощові води для сплаву лісу. Сплав починався, коли збиралося достатньо води. Майстер греблі відкривав шлюз, і вода з ревом несла плоти. Перший пліт разом із бокорашами дедалі швидше мчав униз. Один з бокорашів стежив за ходом плоту і подавав команди, інші, широко розтавивши ноги, тримали обома руками кожний по важкому рульовому веслу-опальчині. Якщо пліт підходив до повороту, бокораші робили кілька сильних, ритмічних злагоджених рухів одночасно двома-трьома опальчинами, і бокор слухняно міняв напрям. Через двадцять-тридцять хвилин йшов другий пліт, після нього з таким же інтервалом – третій.

Щоб інтенсивніше і безпечніше сплавляти деревину, на ріках проводили регуляцію – очищали їх від каміння, укріплювали береги подвійною стіною колод, між якими кидали каміння з русла. Залишки стін вздовж берегів Чорної Ріки та Тереблі збреглися до сьогодні.

За день по Тереблі сплавляли до 2 тисяч кубометрів лісу. Бокорашами в основному працювали кріпаки. Від 100 до 200 чоловік готували плоти. Праця плотогона була важкою і небезпечною, а оплачувалася погано. Бокорашами ставали лише найсміливіші і відчайдушні. Це була робота сильних і мужніх людей, загартованих у єдиноборстві з бурхливою стихією.mus002

Страшним видовищем була аварія плоту, коли спінені, грізно ревучі води несли покалічені тіла бокорашів, а затор з колод доводилося розбирати два-три тижні. Тому й назвали ріку Чорною Рікою, бо не одному бокорашу його професія коштувала життя, не одного верховинця навіки сховала у своїх бурхливих хвилях ця ріка.

На Верховині (Міжгірщині) ліс сплавляли до 1954 року. Впровадження нових технологій забезпечило повну безпеку перевезення лісу, тож бокори відійшли у минуле. У 1973 році гребля була реставрована та перетворена у Музей лісу і сплаву, який відкрився 1976 року.

Гребля була унікальною у Європі у своєму роді пам’яткою народного будівництва. Кожна її складова частина таїла у собі дотик сотень рук. Гребля символізувала здобуток праці, досвід й життєву мудрість жителів Тереблянської долини.

Процес сплаву лісу у Карпатах був зафільмований у таких кінострічках як: «Червона рута», «Над Тисою», «Білий птах з чорною ознакою».

Як дістатися:

– Візит-центр НПП «Синевир» – експонати Музею лісу і сплаву

Адреса: с. Синевир, 1626, ур. Остріки (по дорозі в напрямку села Синевирcька Поляна)

– Руїни греблі на Чорній Ріці

До руїн греблі можна дістатися, йдучи в напрямку Синевирської Поляни до місця, де у Тереблю впадає її ліва притока Чорна Ріка (Озерянка) – там знаходиться контрольний пропускний пункт НПП «Синевир». Звідти до музею – 4 км. Цей шлях можна подолати пішки, або ж автомобілем-позашляховиком, отримавши відповідний дозвіл, адже гребля знаходиться на природно-заповідній території.

Поруч із залишками греблі ще збереглися: колиба – житло лісорубів, стайня, майстерня-гужварня, дерев’яні жолоби, якими деревину спускали з лісосік по схилах гір.

 

mus003 7dsc
OLYMPUS DIGITAL CAMERA 70653983
OLYMPUS DIGITAL CAMERA 56478
543d 01120922
01120923 01120924
20100908093149 24hjk
33088379 3dd3
3dd35 OLYMPUS DIGITAL CAMERA