Синевирська рада » Закарпатці відзначають 80-річчя з Дня проголошення незалежності Карпатської України
СИНЕВИРСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
photography
НОВИНИ
Культура, спорт і дозвілля
16 Травня 2019
Про Синевир написали у книзі «Ukraїner. Країна зсередини»

У червні 2016 року “Ukraїner” розпочав свою роботу як медіа-проект для прихильників інтелектуальних ЗМІ, несподіваних географічних відкриттів та мультикультурності. Проект “Ukraїner” розповідає …

Культура, спорт і дозвілля
7 Травня 2019
Іван Пилипець презентував пісню “Синевире”

Учасник “Голосу країни”, закарпатський співак Іван Пилипець 06 травня презентував пісню “Синевире” на слова Василя Густі, музику Олександра Злотника, аранжування Олександра Сабова.   …

Культура, спорт і дозвілля
9 Березня 2019
Українці відзначають 205-ту річницю від дня народження Тараса шевченка

9 березня українці відзначають день народження Тараса Шевченка. У цей день до пам’ятників Кобзаря в усьому світі покладають квіти, народ відвудує місця, …

Культура, спорт і дозвілля
1 Березня 2019
РЕЗУЛЬТАТИ КОНКУРСУ НА КРАЩИЙ ПРОЕКТ ПАМ’ЯТНИКА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗНАЧЕННЯ “БОКОРАШ”

1 січня 2019 року Синевирською  сільською радою Міжгірського району Закарпатської області було оголошено конкурс на найкращий ескізний проект пам’ятника (монументу) історико-культурного значення …

Закарпатці відзначають 80-річчя з Дня проголошення незалежності Карпатської України

15 березня 2019 року виповнюється 80 років від проголошення незалежності Карпатської України.

Десятиліттями правда про події в Карпатській Україні була під забороною. Угорська, а тоді радянська влади доклали чимало зусиль, аби стерти з пам’яті українців ті події, затаврувати борців за волю. Крига скресла з розпадом СРСР. Сьогодні Україна пам’ятає про Карпатську Україну та на державному рівні відзначає 80-річчя від дня проголошення її незалежності.

12 березня 1939-го Будапешт отримав «мовчазну згоду» на окупацію Карпатської України.

Вранці 14 березня угорські війська за підтримки нерегулярних сил без оголошення війни розпочали наступ на Хуст. Угорське командування планувало якнайшвидше захопити місто й арештувати українських урядовців, щоб не допустити відкриття Сойму Карпатської України.

За таких умов 15 березня в Хусті по обіді відкрилося засідання Сойму Карпатської України, на якому було проголошено нову європейську державу – Карпатську Україну.

Прийнята парламентом конституція Карпатської України, визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), жовто-блакитний стяг і український національний гімн “Ще не вмерла Україна”.

Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем’єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

У цей час тривали бої, найбільш кровопролитні на Севлюсько-Хустському відтинку. Їх кульмінацією став бій на Красному полі поблизу Хуста 16 березня 1939-го. Героїчна й самовіддана оборона Севлюша, що за 25 кілометрів від Хуста, та його околиць дала змогу провести історичну сесію сойму Карпатської України, де було проголошено її незалежність. 16 березня о 16-й годині до Хуста увійшли угорські підрозділи. Головні сили січовиків відступили на схід, до румунського кордону.

о. Августин Волошин – президент Карпатської УкраїниПісля окупації Карпатської України Августин Волошин із представниками свого уряду змушений був залишити Хуст і 16 березня 1939 перейшов кордон Румунії. Відвідавши Югославію, Австрію, Німеччину, він залишився у Празі (Чехія).

18 березня угорські війська повністю зайняли територію Карпатської України. На всіх перевалах вони дійшли до польського кордону.

Загалом під час березневої кампанії збройні сили Карпатської України провели близько 20 боїв. За оцінкою сучасників, втрати у них становили від 1 до 1,5 тисячі осіб убитими та пропалими безвісти. Щодо угорської сторони, то за офіційною статистикою Будапешта, угорська армія в ході бойових дій у Карпатській Україні втратила 72 вбитих, 164 поранених, 3 пропалих безвісти і 2 полонених. Однак є підстави вважати, що цифри втрат з боку Угорщини були свідомо применшені, щоб приховати масштаби збройного опору. За чеськими та українськими даними, втрати угорської армії становили близько 200 вбитих і кілька сотень поранених.

Щойно захопивши Карпатську Україну, окупаційна влада запровадила на Закарпатті воєнний стан і утворила військову адміністрацію. Каральні органи взялися за «очищення» краю від «небажаних елементів». Найжорстокішого переслідування зазнали січовики та національно свідома інтелігенція, а також колишні державні діячі Карпатської України.

Попри це бойовими діями проти регулярної угорської армії в 1939 році карпатські січовики перед усім світом заманіфестували незламну волю Українського народу до створення власної незалежної держави і готовність покласти своє життя на вівтар свободи рідного краю.

Участь січовиків в обороні Карпатської України стала прикладом високого патріотизму і героїзму молодих людей, які, не маючи належного озброєння, чинили запеклий опір окупантам і вмирали, промовляючи: “Слава Україні!”.

Слово “січовик” стало символом незламності духу закарпатських українців у боротьбі за свободу і незалежність. Їх подвиг навіки закарбувався у людській пам’яті, про що свідчать складені народом скорботні пісні, найвідомішими з яких є “Плине кача по Тисині …”, “Понад Хустом ворон кряче …”, “Ци чули сь те милі браття …” та ін.

Для всієї Української нації героїчна епопея Закарпаття є каменем віри і твердим заповітом: боротись і перемогти! Ці слова Олега Ольжича про боротьбу Карпатської України за свою незалежність як ніколи залишаються актуальними і зараз, коли триває війна.

*****     *****     *****

Уродженець Волового (нині – смт Міжгір’я), поет, прозаїк і водночас громадсько-культурний і політичний діяч Василь Ґренджа-Донський будучи учасником та очевидцем цих подій про цю подію у своїх спогадах писав так:

“Тижнями приготовлялись ми до відкриття першого Сойму Карпатської України. Думали змобілізувати прегарний похід у національних строях, зокрема театр хотів маршувати в історичних козацьких одягах, планували устроїти почесну сторожу з самих гуцулів у їх розкішних барвах, з топірцями… щоб було що бачити, щоб було згадувати та фільмувати. Засіданням Сойму зацікавилась заграниця, багато гостей штурмувало нас за вступними квитками…

Журились ми, де примістити тисячі заграничних гостей… Але панове чехи крутили з нами, перекладали з дати на дату, аж нарешті з бідою скликав його президент на 21-го березня. Тільки колесо історії інакше обернулось, і відкриття Сойму приневолені були скликати ми, вже як суверенна держава, на дев’ять днів скорше – на сьогодні…

Та хоч відкривається перший наш Сойм не так, як ми того бажали, все ж таки зійшлось багато людей, зала чудово прибрана. Соймові посли вже тут. Це перші законні, легальні заступники народу, що іменем народу винесуть рішення і ухвали історичної ваги. На основі цих рішень Україна і через сто років зажадає від окупанта звороту української землі… і тому рішення Першого Сойму Карпатської України – хоч і під акомпанемент ворожих гармат – є історичне.

Точно о 16-ій годині посідали посли на свої місця. Для преси було окреме місце поряд з послами.

Прикрашена зала гімназії була удекорована надзвичайно святочно. Спеціально для цієї мети побудована бар’єра, що відділювала послів від іншої публіки, а над ними підвищення для президії. Стіна напроти розвішана прапорами. Посередині стіни величезний герб Карпатської України: щит, що розділений на дві половини, а на ньому з лівого боку чотири сині і три жовті водорівні смуги, що заповнюють цілу половину; з правого боку – червоний ведмідь на срібному полі. Побіля герба з боків великі синьо-жовті прапори; вся зала в зелені, квітах, удекорована національними прапорами, тризубами.

Уряд, на чолі з прем’єром Волошином, входить до зали за великих оплесків, займає своє місце.

Американський українець Лисюк робить приготування до фільмування – розпалює намонтовані величезні лампи, розкладає апарати. На жаль, тільки з одним помічником – без сина, якого вчора застрілили чехи…

Оглядаю послів, дивлюсь на публіку – поважні обличчя, святочний настрій, святочно скрізь. Свято, про яке ми віками мріяли, – відкриття Сойму, – і то першого не тільки в Карпатській Україні, але взагалі в Україні! Хотів би я все схопити, все віддати вірно, подрібно, щоб глибоко зарити в свій мозок і в пам’ять своїх читачів цей день, такий для нас великий, такий історичний для цілого українського народу!”

Детальніше про вихідців з Верховини (Міжгірського району), які боролися за Карпатську Україну, читайте у статті БФ “СИНЕВИР” тут.

Також дивіться інформаційні матеріали, які до цієї історичної події підготував Український інститут національної пам’яті.

 

 

Про фільм «Трагедія Карпатської України»

На початку березня 1939 року в Карпатську Україну приїхав політичний і військовий діяч, колекціонер, меценат Каленик Лисюк (Василь Лепикаш) із старшим сином Петром, аби створити документальну стрічку.

У двох частинах фільму «Трагедія Карпатської України» він залишив нащадкам фіксацію доленосного акта, засідань парламенту Карпатської України.

Зробив і постановочні зйомки «засідання» уряду Карпатської України, «телефонні перемовини» Августина Волошина з Юліаном Реваєм і Львом Прхалою, «канцелярію прем’єр-міністра», «бої» карпатських січовиків із чехословацькими військами. 1942 року його хронікальний фільм із англомовними коментарями змонтували на кіностудії Василя Авраменка у Нью-Йорку.

Його неодноразово демонстрували серед української діаспори США та Канади.

Помер Каленик Лисюк 1980-го. А його син Петро загинув під час буремних подій на Закарпатті.

 

 

Д/ф “Срібна Земля. Хроніка Карпатської України”

 

 

Вічна пам’ять січовикам, що загинули в боротьбі за Карпатську Україну!

Най сонце свободи світить з небес на наші зелені Карпати!